“Відбір по-українськи. Приплив. До пісні...”
«Відбір по-українськи. Приплив. До пісні...»
На початку виголошу чи не офіційну заяву.Ще раз. Вкотре. Професіонали з Національної телекомпанії, не дивлячись на «керівництво» будь яким черговим тимчасовим начальством, можуть спокійно зреалізувати сучасний складний постановочний телевізійний проект. Будь який. А тим більше псевдовідбір на Євробачення. Зреалізували. Спокійно. Впевнено. В живому ефірі. Без вражаючих і помітних помилок. Та ще й «роздали» відеоверсію події віртуальною мережею. Для всіх бажаючих. Вже не знаю сто їх було чи сто тисяч тих «бажаючих». В десятках країн світу. В Україні цю забаву подивилися мільйони. Знаю.
Дійство під умовною назвою «виберемо пісню на Євробачення-2010 від України» було проведено одночасно в двох телевізійних студіях Апаратно-студійного комплексу на Мельникова 42- першій(чи не найбільшій в країні) та студії так званого «ньюзруму» (чи не найновішій в Україні). У великій студії розташували основний знімальний майданчик зі сценою, виокремлений майданчик для євровізійних ведучих пані Орлової та пана Мірошніченка, вибудували «партер» зі столиками «для своїх», трибунами для «інших» ( в тому числі і журналістів). Тих, хто все ж таки наважився прийти, після шоу з «чорними списками»! Телевізійна команда Першого національного під загальним керівництвом віце-президента НТКУ пана Каленського та режисера-постановника пана Косяченка зосередила в студії серьйозні технічні та технологічні засоби: сучасне світло, новітні світлодіодні екрани, операторські присторої, засоби створення видовищ. Працювала потужна творча команда телеоператорів, художників, звукорежисерів. До речі велика студія НТКУ була зайнята під створення даної телепрограми мало не тиждень. Генеральні трактові репетиції, з повним використанням технічного начиння і роботою всієї творчої команди, були проведені напередодні. Основне неписане правило сучасного телебачення: світла замало не буває – було коректно зреалізовано. До того ж на кожну з п’яти запропонованих «на конкурс» пісень було «написано» своє світлове вирішення та зорганізована спроба побудови певної сценографії. Допомагав реалізації задуманого на сцені балет «Версаль». Танцюристи чесно і по мірі сил намагалися «витягнути» картинку. Це я про тезу «грошей не має» нагадую! Телевізійний проект, який побачив світ у прайм-таймі (19.00-21.00) суботи 6 березня на Першому національному телевізійному каналі цю «кумедну» тезу, на мій погляд закреслив назавжди...
В студію доволі жорстко (приватна охоронна фірма!) перестали пускати за півгодини до початку ефіру. Бажаючі,які спізнилися, були відправлені до пресового центру. Там на плазму був «заведений» ефірний сигнал з пімпочкою «один» в куточку . На відміну від інших «до екрану» я пішов принципово. А ще в пресовому центрі можна можна було чогось перехопити: потрібних людей, офіційні релізи, чай, каву, смачненького. Я із задоволенням (на рекламі ухопив!) зхрумав декілька холодних полуничок з гарячим чаєм– це не образ, а смакові відчуття! Доки хрумав, дивився також на внутрішню побудову телевізійної програми. На екранах все відбувалося за принципом живого монтажу колажу з різнокольорових та настроєвих клаптиків: представлення обранця керівництва НТКУ, представлення телеглядачеві пісень, що змагаються, між ними –інформація про конкурс, систему голосування, цікавинки. Все «це» намагалися «пожвавити» ведучі. Після того, як «конкурсні» пісні закінчилися – виступи українських співачок та гостей програми з різних країн. Окремої уваги заслуговують виступи представниць нашого шоу-бізу. Вони, вочевидь, мали підкресли виключність вибору загадкової «художньої ради НТКУ», а насправді ще раз нагадали, що втратив український телеглядач: сотні потенційно цікавих пісень, які могли представити цікаві і різні вітчизняні виконавиці і виконавці та колективи. Наскільки це могло би бути оригінальним продемонструвала пані Тетяна Недзельська. Попри певну одіозність її фігури у вітчизняному шоу-бізнесі (сама дружина самого Яна Табачника) пані Недзельська вміє таки співати! Цього вечора телеглядачам була запропонована пісня ліричною українською мовою,ба – навіть зі смаком і строго вирішена! Ця відверто незвична спроба нагадала колишню поодиноку і дуже «смачну» потугу пані Могилевської (пригадуєте: «Місяць по небу ходить...»). Ще на доволі кремезну сцену події виходили пані Катерина Бужинська (на жаль зі знаною вже піснею) та пані Ірина Розенфельд
( фахова співачка стала ще більш вишуканою своїми сценічними та музичними пошуками і...тендітною). Українські телеглядачі мали змогу переглянути і виступи гостей українського телебачення з піснями,що предтавлять на конкурсі Грузія, Азербайджан, Болгарія, Вірменія. На сцені навіть побував і автор з Німеччини. Поза сценою гості радісно гомоніли, цьомалися та позували перед камерами з дівчатками, дітками та самими собою в різних комбінаціях. Під час виступу однієї з виконавиць колега з «пресової» команди НТКУ прохопилася: «співає в живу!». Цього вечора це стало найбільшим компліментом! Виявилося, що як власне співає фаворит керівництва НТКУ цього вечора ніхто не дізнався – суцільна фанєра! Він тільки мікрофони і костюмчики весь час змінював на кожній пісні. Звісно ж через «технічні вимоги»! Але те, що улюбленець «художньої ради» триматися і рухатися по-сучасному на сцені не вміє, побачили і відмітили практично всі: його кумедна спроба порвати штанці в «ефектному па», здаля схожому на «вандамівський шпагат» тире виступ «дєлай раз», викликала суцільний регіт у пресовому центрі!!! Зі смаком точно і вагомо маємо велетенські проблеми! Різні варіанти різних «штанців» чого тільки були варті! А «гітарист-вуйко» з сільського весілля на пісні «Донт вана луз ю»?! Щодо звучання співу на фонограмі: воно правильне. Правильне і пряме, як електронна ниточка кардіограми. Жодних емоційних піків. Рівненьке таке звукодобування. Особливо композиторам має подобатися: написано до-ре-мі-до-ре-до – майте чисте і «до» і «ре» і інше. Пісень «конкурсних» було вибрано 5 (пригадую– обіцяли 6). Чотири композиції запропонували іноземці, одну вітчизняні автори Дмитро Клімашенко та Ганна Ігнатченко («Адреналін»). Як повідомили мені представники НТКУ- всі нюанси щодо дотримання авторських прав коректно виконані. Переможець-автор має підписати з НТКУ відповідну угоду з дотриманням всіх вимог Європейської мовної спілки щодо відсутності попередніх ротацій, етики, технічних та творчих нюансів, хронометражу.У пресовому релізі знову жодного цікавого факту, тому сказати скільки ж всього пісень було надіслано на той «конкурс» не можу. В ефірі одного з комерційних телевізійних каналів журналісти розколупали,що аж цілих 7 (прописом: сім). Потужний «конкурс»! Хто «у важких творчих і інших муках» обрав із семи п’ять теж сказати не можу: група хвахівців чи одинаки історія і керівництво НТКУ мовчить. Принагідно помітив – цього разу тимчасовий президент НТКУ Ілащук конферансом не займався. Він «очолив». Жюрі. З 6 осіб.Отож «сам» та:
– пані Олена Загороднюк-телепрофесіонал з унікальним для України званням «академік ЕМІ» (це не іронія, а чиста правда- до речі вітаю!);
– пані Аніко Рехвіашвілі – народна артистка України і знаний хореограф;
– пан Олександр Злотник – композитор, теж «народний»;
– пан Даніель Кліновський – головний менеджер(без коментарів-так в пресовому релізі) корпорації «Sony Musik» (народна вона чи ні не відаю)
– Дмитро Гершензон – просто виконавець.
Під час виступів жюрі з оцінками почутого сталися певні «негаразди». Пані Аніко, як чесний і відвертий фахівець спокійно заявила: «я не впевнена,що такий репертуар має представляти нас на європейському рівні..» – дякую...передайте мікрофон...ефірний час не гумовий...Після цього мікрофон до рук пані Аніко більше не потрапив. Дмитро Гершензон хотів пошуткувати, а втрапив у халепу: «...подібна англійська мова викладалася в Прикарпатті»- хронометраж... всі мають висловитися. Після такого... (ви знали!) мікрофон до пана Гершензона більше не потрапив. Але найцікавіше у живий ефір видав головний «натхненник і організатор усіх наших цьогорічних євровізійних перемог» – громадянин Ілащук. Почуте викликало легкий тремор (примітка від автора: від реготу) у пресовому центрі: «...пісні не можуть навіть претендувати на участь у Євробаченні...» Приплили... Вірніше Україна приплила. А от «куди» побачити можна було уже з перших кадрів телепрограми. Вперше за всю історію українських Євробаченнь у телевізійній студії була відсутня... фан-зона. Вочевидь фанів назбирати не вдалося. Тому прямо перед сценою стояли поодинокі столи,за якими сиділи поодинокі представники... як би це правильно написати-напишу: поціновувачів. До слова – всі вони були запрошені за «ті» столики дирекцією самого обранця керівництва НТКУ. Все правильно – така собі телеверсія чергового «карпаратівчіка»: люд там – ми отут! Особливо ефектно те все виглядало «зі спини» при проїзді камери на рейках. Була чітко зафіксована і продемонстрована країні стилістика того, що відбулося! Того до чого всіх українців публічно і вперто заштовхують! Не помітив чи лежав хтось у таці з олів’є наприкінці і чи не було спроб віднести пару сотень піаністу «від наших братанів»!
Після підрахунку голосів жюрі та голосів телеглядачів, отриманих в результаті інтерактивного голосування, «несподівано» перемогла пісня з несподіваною назвою «Ай лав ю...», писана німецьким композитором Брендоном Стоуном. Пісня являє собою привіт з України у стилі «я кохаю портрет Френка Синатри». Автор (єдиний з усіх) несподівано приїхав у Київ з Німеччини. Деякі оригінальні слова до пісні (ви знали: «я тебе кохаю») несподівано написала місцева авторка за сумісництвом директорка фаворита керівництва НТКУ. Пісня абсолютно несподівано була запропонована останньою. Композиція несподівано супроводжувалася найбільш яскравою спробою інсценізації. Інсценізація несподівано нагадала все, що уже на Євробаченні було: білий рояль, дим і т.п.Як стало відомо на пресовій конференції по закінченні, абсолютно несподівано уже домовлено про запис цієї пісні у Німеччині з великим оркестром. Також несподівано будуть працювати «найкращі» німецькі аранжувальники... Кінокомедія...
Не смішно інше. Відсутність публічної згадки про спонсора даної телевізійної забавки хронометражем чи не дві години наводить на логічні думки про те, що фінансує все Національна телекомпанія. Доволі серьйозні кавалки реклами в програмі – спроба фінансове ярмо на шиї державного мовника зробити більш коректним. Але оплачений рекламний час наштовхує і на інші думки. Протягом даної телевізійної програми найпотужніша телекомпанія нашої країни в прямому ефірі радісно і весело в той або інший спосіб демонструвала телеглядачам певний логотипчик цілком певного комерційного пісенного проекту. Нагадаю і за законом і за просто моральними нормами – це комерційна реклама! До того ж колеги повідомили, що той логотипчик офіційний. Підтверджує це і потужне використання того логотипчику у низці промоматеріалів, активно розданих і розповсюджуваних посеред журналістів. Це логічно примусило мене на пресовій конференції публічно задати логічне запитання: «Національна телекомпанія України протягом трьох місяців активно займається обслуговуванням цілком певного комерційного пісенного проекту – чи укладені відповідні угоди?» Додатково поясню: використання офіційного логотипу потужного міжнародного проекту «Євробачення» з промо метою, а тим більше з метою комерційною, в Україні може дозволити виключно організація-мовник: НТКУ. Розміщення «себе коханого» поруч з офіційним логотипом «Євробачення» в будь-яких матеріалах- це серьйозно! Тільки таке розміщення (і ні що інше!) дозволяє пафісно повідомляти журналістам про те, що «18 країн чекають на нас» а ще про »великий оркестр «,»найкращих аранжувальників» і т.п. Та не «вас» чекають і не «ви» цікавите – а пісня від України, яку представляє Національна телекомпанія на Євробаченні! А ще, розташувавши себе поруч з логотипом «Євробачення», можна швиденько знайти спонсора або інвестора! Але робитися таке має виключно на умовах, зафіксованих у відповідних угодах з НТКУ. Тому, простіше кажучи,: скільки грошей перераховано на офіційні рахунки потужної НТКУ комерційним пісенним проектиком (спонсорами,інвесторами)? Президент НТКУ громадянин Ілащук намагався «зробити круглі» очі: «Що ви маєте на увазі, ніхто не розуміє запитання?» Вочевидь він розраховував на «ги-ги» від журналістської братії. Вочевидь він забув, що журналісти представляють комерційні медійні пректи і точно знають про що йдеться! Запанувала напружена тиша. Я пояснив «круглим очам»: «комерційний пісенний проект сидить поруч за столом зліва від вас». Передаю повний текст відповіді: «Ну а якже ж!» Рятуючого «ги-ги» від журналістів знову чомусь не прозвучало. Тиша ставала уже грізною... «Якщо ви маєте на увазі юридичні аспекти, то вони всі враховані». Я відразу пригадав один «юридичний аспект»: позиціонування в промоматеріалах бас-баритона: «велетенський портрет себе коханого-поруч, поменще розміром, офіційна емблема Євробачення і десь там глибоко внизу – логотип НТКУ не як організатора-мовника проекту Євробачення, а посеред жовтогарячих інформаційних спонсорів! «Які є ще запитання?» – терміново кинулася прорубати дюрку в гнітючій тиші ведуча пресової конференції. Але запитаннь стосовно «переможної пісні» чомусь не було. Журналісти вперто намагалися отримати хоч якісь пояснення щодо ганьби «чорних списків». «Я пропоную на цю тему поспілкуватися після пресової конференції»- прозвучала відповідь. Потім ще раз і ще раз. Все «це» відбувалося під численними красивими і гордими такими написами «Перший національний». Тобто в приміщенні державного загальнонаціонального телевізійного мовника, якому я плачу і всі журналісти платять! Податками своїми. Але написи ті залишилися за спиною...У них. Для мене те, що відбувалося втратило будь який сенс. Я пішов...
Чомусь закортіло свіжого струменю. Справжнього. Чесного. Поїхав на живий виступ гурту «Юркеш». Тотальна антипопсова енергетика і віртуозна пародія на «те все» від Юрка Юрченка і його ватаги під несподіваною назвою «Ай лав ю...» відверто вставила! Зала стоячи реготала! Але ця зала точно не знала про інші потуги під подібною назвою . Штучні і тимчасові потуги...
Олександр Зирін
український незалежний телевізійний оглядач